rift: Окружённая среда

Очень удачный песенный сюжет впервые (насколько я знаю) появился в песне the Statler Brothers "The Class of '57" (1972):



В 1983 году этот же сюжет появился практически одновременно в двух замечательных песнях: "Наш класс" Яцека Качмарского и "Волейбол на Сретенке" Юрия Визбора. Если верить авторской датировке, песня Качмарского (ее первые четыре строфы) была написана раньше, 7 мая 1983 года. У песни Визбора датировки в разных изданиях слегка различаются (27 июня - 6 октября 1983 или 26 июля - 6 октября 1983), но завершена она была согласно обеим 6 октября, ровно на 5 месяцев позже "Нашего класса". Насколько Качмарский и Визбор знали песню Статлер Бразерс, вопрос открытый (я думаю, что знали), но вероятность того, что их песни 1983 года появились независимо друг от друга, очень мала - слишком много в них семантических и структурных совпадений. Вот один из наглядных примеров:

Jeszcze Filip, fizyk w Moskwie – Dziś nagrody różne zbiera, Jeździ, kiedy chce, do Polski, Był przyjęty przez premiera.

Еще Филипп, физик в Москве – Сейчас награды разные собирает, Едет, когда хочет, в Польшу, Был принят премьер-министром.

А Макс Шароль — опять защитник и герой, Имеет личность он секретную и кров. Он так усердствовал над бомбой гробовой, Что стал член-кором по фамилии Петров.

А месяц назад Оля Бородкина записала перевод песни Яцека Качмарского на украинский. Сделанный Александром Шевченко, это не совсем перевод, конечно, а песня "по мотивам", перенесенная в современные украинские реалии:



Тексты The Class of '57 и Волейбол на Сретенке есть здесь, а Nasza klasa и Наш клас здесь:

Co się stało z naszą klasą – Pyta Adam w Tel Awiwie, Ciężko sprostać takim czasom, Ciężko w ogóle żyć uczciwie. Co się stało z naszą klasą? Wojtek w Szwecji, w porno klubie Pisze – dobrze mi tu płacą Za to, co i tak wszak lubię. Kaśka z Piotrkiem są w Kanadzie, Bo tam mają perspektywy, Staszek w Stanach sobie radzi, Paweł do Paryża przywykł. Gośka z Przemkiem ledwie przędą, W maju będzie trzeci bachor; Próżno skarżą się urzędom, Że też chcieliby na zachód. Za to Magda jest w Madrycie I wychodzi za Hiszpana, Maciek w grudniu stracił życie, Gdy chodzili po mieszkaniach, Janusz, ten, co zawiść budził, Że go każda fala niesie, Jest chirurgiem, leczy ludzi, Ale brat mu się powiesił. Marek siedzi za odmowę, Bo nie strzelał do Michała, A ja piszę ich historię I to już jest klasa cała. Jeszcze Filip, fizyk w Moskwie – Dziś nagrody różne zbiera, Jeździ, kiedy chce, do Polski, Był przyjęty przez premiera. Odnalazłem klasę całą – Na wygnaniu, w kraju, w grobie, Ale coś się pozmieniało, Każdy sobie żywot skrobie. Odnalazłem całą klasę Wyrośniętą i dojrzałą, Rozdrapałem młodość naszą, Lecz za bardzo nie bolało… Już nie chłopcy, lecz mężczyźni, Już kobiety – nie dziewczyny. Młodość szybko się zabliźni, Nie ma w tym niczyjej winy; Wszyscy są odpowiedzialni, Wszyscy mają w życiu cele, Wszyscy w miarę są – normalni, Ale przecież – to niewiele… Nie wiem sam, co mi się marzy, Jaka z gwiazd nade mną świeci, Gdy wśród tych – nieobcych – twarzy Szukam ciągle twarzy – dzieci. Czemu wciąż przez ramię zerkam, Choć nie woła nikt – kolego! Że ktoś ze mną zagra w berka, Lub przynajmniej w chowanego… Własne pędy, własne liście, Zapuszczamy – każdy sobie; I korzenie – oczywiście – Na wygnaniu, w kraju, w grobie; W dół, na boki, wzwyż ku słońcu, Na stracenie, w prawo, w lewo… Kto pamięta, że to w końcu Jedno i to samo drzewo…

Що ж там стало з нашим класом? Пише Аня з Тель-Авіву, А сама була з Донбасу, Працювала у архіві, Працювала у архіві... Що ж там стало з нашим класом? Пашка в Осло миє вікна, Був спортсменом, плавав брасом, Та живе доволі бідно, Та тепер живе він бідно... Лєнка з Санькою в Канаді, бо там мають перспективи, А от Льошка на посаді, Добру має там наживу, І гребе тепер наживу... Діма не виходить з дому, Бо боїться він облави, Не вдягне військову форму, І поїде до Варшави, Якось виїде в Варшаву... А от Вітька - той героєм, Він пішов на фронт найпершим, І за розвідку був боєм, Нагороджений посмертно, Нагороджений посмертно... Катя вийшла за іспанця, І живе тепер в Мадриді, Не кохає хоч обранця, Та які там краєвиди, Та чужі там краєвиди... Ось і всі, що мали бути, Пишу Ані з центру Відня, Як нам з вами не забути, Що ми всі одне коріння?.. Що ми всі - одне коріння...

Уважаемый ormer_fidler предположил, что одним из общих источников этих текстов может быть Киплинг. Еще один кандидат (который вполне мог быть известным Качмарскому и Визбору) - стихотворение Овсея Дриза "Прятки" (1965, перевод на русский Генриха Сапгира). В нем есть общий для всех них хронотоп потерянных детских друзей, перечисление имен, как пароль для путешествия во времени, но у Качмарского, кроме этого, есть две строфы, которые выглядят прямой отсылкой к Дризу:

Мы играли в прятки: Я, Анька голубоглазая, Рива, Ёся, Зося И Петя курносый. Я спрятался за деревом. А они должны были меня искать Они должны были меня найти. Я слышал их голоса. Они были рядом, Близко-близко. Казалось, вот-вот Меня найдут. Но они пробежали мимо. Они забыли про меня. Они забыли меня найти. Так я простоял всю весну, Всё лето. Осень роняла листья К моим ногам. Зима нахлобучила на меня Белоснежную шапку. А я всё стоял, ждал. Я слышал их голоса: Голос Аньки голубоглазой, Голоса Ривы, Ёси и Зоси, Голос Пети курносого, Но они пробежали мимо. Они забыли меня найти. Я устал стоять. Прилёг, Укрылся тёплой землёй И уснул. Но однажды сквозь дрёму Я услышал звонкую капель, Птичий гомон и детские голоса. Я слышал их всё ясней и ясней. Вот голос Аньки голубоглазой, Вот голос Пети курносого, Ривы, Ёси, Зоси. Они уже рядом. Они положили цветы к моим ногам. Всё же меня нашли. 1965 Перевод с идиша Г.Сапгира

Не знаю сам, о чем я мечтаю, Какая из звезд надо мной светит, Когда среди тех – не чужих – лиц Я все еще ищу лица - детей. Почему я продолжаю оглядываться через плечо Хотя никто не окликает меня - дружище! Будет ли кто-нибудь играть со мной в догонялки, Или хотя бы в прятки... Собственные побеги, собственные листья, Мы прорастаем – каждый сам за себя; И корни – конечно – В изгнании, в своей стране, в могиле; Вниз, вбок, вверх к солнцу, На казнь, направо, налево… Кто помнит, что на самом деле Это одно и то же дерево... 1983 Подстрочный перевод